Маяковський не помилився, бо справжня "зірка", зокрема й вокальна, завжди сяє яскраво - чи то сцена уславленої "Ла Скала", чи сільський клуб, шкільний зал або "Карнегі-хол". Ні, героїні цього матеріалу не доводилося співати на згаданих славетних сценах. Але все ж таки Англія, Франція, Німеччина на її шляху вже були, як і численні сільські клуби та шкільні заклади Херсонщини. Отже знайомтеся: зірка вокалу, солістка херсонської філармонії Наталія Лелеко.

Але чому саме про неї - про Лелеко? Хто ж її знає? (Добре, коли не спитаюсь, як у Англії чи Франції, - де той Херсон, що це таке?). Так з конкурсами та званнями у Наталії справді "не густо". Відверто кажучи просто немає. Хоча звання Заслуженої артистки України "очікує" її уже давно - та то хтось інший "дорогу перейшов"; то документи запропали; то обласне керівництво змінили - й починай усе спочатку. Ну що ж, почекаємо разом. Мабуть, недовго.

Та й з преміями, з конкурсами теж не таланить. Висунули на премію Ревуцького - віддали перевагу композитору. (Як рівняти виконавця та композитора? Хто достойніший?) Чудово співала на конкурсі Дворжака у Празі - дійшла до третього туру, всі вже поздоровляли... Виявилось - нема спонсорської підтримки. "Ви співали чудово, але не вистачило півбала... І спонсорського внеску ",- скаже один з авторитетних членів журі. Цікаво, чого не вистачило більш?

Але, як на мій погляд, Наталія Лелеко взагалі не конкурсант за натурою. Усі вони трохи спортсмени, А вона не любить і не бажає змагатися. Їй творити треба й очі людські бачити - сумом або радістю наповнені; оплески чути, просто на сцену виходити... І співати, співати, співати... Гендель, Бах, Страведа, Персел, Стравінський, Шостакович, Таривердієв, Лисенко, Стеценко, Ревуцький, Скорик, Дичко, Іщенко - ось її композиторський діапазон. Закохана у старовинну музику, яку співає як живу, сьогоденну. А натхненне виконання партії Тетяни у концертній версії "Євгеній Онєгін" органічно поєднує з "Сатирами" Дмитра Шостаковича на вірші Саші Чорного. І якщо "Тетяну" в Україні співає багато хто, то "Сатири" навряд чи...

А у минулому році ця строга, класична, скоріше камерна співачка ( Тетяна, Марфа, Віолетта - "винятки" у її безмежному камерному репертуарі) розкрився із несподіваної сторони. Херсонський обласний музично-драматичний театр в особі головного режисера заслуженого діяча мистецтв України Володимира Бегми запросив Наталю взяти участь у шоу-ревю " Оперета, оперета", де вона блискуче виконала кілька відомих опепреточних арій, сцен та головну роль у мюзиклі "Есмеральда". Довелося вчитися: хореографія, сценічний рух, драматична гра. Навичок, набутих свого часу в Одеській консерваторії, виявилося замало. Вчилася наполегливо й самовіддано і вийшла з великим успіхом - на драматичну сцену. "Есмеральда" з Н. Лелеко стала однією з окрас сезону. А набуті хореографічні навички згодилися ще й на урочистому балі на з'їзді Російського дворянського зібрання у Москві. А там - цікаві знайомства, нові запрошення. Через день - концерт у посольстві України, організований Українським культурним центром...

...Творчу біографію Наталі мені переказувати не треба - пройшла майже на очах, у творчому спілкуванні. Ось хіба що дитинство. Сім'я із села, хоч батьки зустрілись вже в Херсоні. До музики і мистецтва ніякого відношення не мали. Правда, улюблена бабуся була дуже співучою. Музикою Наталя почала займатися у студії Будинку вчителя. Там уперше (у 14 років) вийшла на сцену як солістка ансамблю, хоча співати мріяла з дитинства. Потім - музичне училище. Хоровий відділ, клас вокалу чудового викладача Г. С. Грищенко, що майстерно вміла розкрити обдарування учня, даючи йому при цьому достатньо свободи для формування. Там, в училищі, Наталя постійно виходила на сцену як солістка ансамблю народних інструментів, ансамблю скрипалів. Довершила справу ії виховання нині професор Одеської консерваторії Наталія Войцехівська. Про неї та про завідуючу кафедрою консерваторії народну артистку України Г. Поливанову Наталя згадує з особливою теплотою.

"Розговорити" Наталю на професійні теми непросто. Природна у спілкуванні, об'єктивна та приваблива, закохана в літературу, поезію, Наталя обережно говорить про музику, стримано про окремих композиторів, особливо ж колег. "Вчу твір, якщо він приваблює мене самобутністю, яскравістю. Композитор, епоха, стиль не мають суттєвого значення. Коли готували програму з романсів Рахманінова (це наша з нею спільна робота - музично-поетична вистава "Бузок" - Е. Д.), здавалося, що нічого кращого у музиці немає. Потім почала готувати програму на вірші українських класиків " і стільки для себе цікавого відкрила! А шедеври Ф. Надененка на вірші Пушкіна та Шевченка! Їх же у нас, у Херсоні, майже ніхто не знає!"

Репертуар - мало не безмежний. Якщо терміново потрібно - одна-дві репетиції, й можна виходити на сцену. Дві-три - і готовий новий твір. Ні, це не поверховість. Увага до образу, до слова, емоційна напруженість - завжди на вищому рівні. Смак у доборі репертуару й тлумачення його - бездоганні.

- Хотіла б зовсім піти з філармонії, скажімо у театр? - питаю ії.

- У музично-драматичний - ні. Це не моє, хоч спроби були вдалі.

- А в оперу?

- У оперний театр, у сильну оперету пішла б хоч сьогодні. Але в Херсоні їх нема,

а від'їжджати з міста не хочу. Люблю свій Херсон, моїх шанувальників. Ось і фільм мій новий не випадково назвали "З любов'ю - Наталя Лелеко".

Ось, хіба що, мрію, щоб фінансова скрута скінчилася й відновилися гастролі. Я майже не гастролювала - не встигла. Тільки почала, як усе зупинилося...

Поїздки за кордон, особливо виступи у Англії з симфонічним оркестром "Північна симфонія" з прекрасним диригентом Д. Хасламотом, у жовтні 1995; концерти для української діаспори у Франції запам'яталися їй на все життя. До речі, з цих поїздок, замість гонорарів, Наталя привезла гуманітарну допомогу - медичні препарати для дітей, що постраждали від Чорнобильської аварії, й передала їх до дитячої обласної лікарні.

...Ось Наталя Лелеко виходить на сцену. Улюблена сукня оксамитова, темно-зелена, що гармонує зі старовинними аріями та класичними романсами. Спів "стрункий", як вона сама; якийсь особливо елегантний, інтелігентний. М'яке, барвисте піано, насичене, повне форте - без крику, без "розірваної на шматки душі". А потім усе раптом змінюється; яскраве, блискуче - і вбрання, і гостро сучасна інтонація. До речі, Н. Лелеко єдина з херсонських співачок, та й співаків теж, хто виконує музику XX сторіччя, другої її половини, поруч з класикою та "романтикою". Як гостро, гротескно звучать у неї ті ж "Сатири"; вишукано, граціозно цикл М. Таривердієва на вірші Бели Ахмадуліної; привабливо, витончено обробки український пісень М. Скорика; із м'яким гумором та безпосередністю "Прибутки" І. Стравінського...

Наталя Лелеко мріє про Віолету, але не в концертному, а в театральному варіанті (ось тільки запросити гарного Альфреда - достойного її таланту партнера-тенора у Херсоні немає). Почала працювати над великою концертною програмою іспанської музики та поезії, зокрема творів на вірші Гарсіа Лорки. Хоче зробити програму негритянських спірічуелс та творів Д. Гершвіна. Шукає, і вже знаходить, пісні та романси маловідомих українських композиторів. І це доповнення до вже існуючих програм на будь який смак. Але найбільше: "Так хочеться, щоб у Херсоні з'явився пристойний концертний зал філармонії або хоч відновився зруйнований старий, де так чудово було співати..."

Едуард ДОБРИКІН
музикознавець