- Пані Наталю, це Вам лелеки по знайомству принесли спочатку "няньку", а тепер ось - "ляльку"? Старша ж у Вас - донечка?

- Так, Аня чотирнадцяти років. Але яка з неї нянька, - вона дуже зайнята, вчиться в ліцеї при педагогічному університеті, на відділенні слов'янської філології та журналістики. Я природно, мріяла, що її майбутнє з музикою буде зв'язане, якою з шести років займається. Але вона вирішила інакше. Любить читати, сама пробує писати. В неї свій внутрішній світ, і вона почувається в ньому комфортно.

- А як ви обрали свій шлях - співачки?

- Під час навчання у Херсонському муз-училищі, де я готувалася стати диригентом-хормейстером, мені пощастило на чудового викладача по класу вокалу - Галину Сергіївну Грищенко (шкода, тяжка хвороба рано забрала її від нас). Вона помітила моє бажання співати і всіляко підтримувала його. Ми з нею робили цікаві програми - скажімо, романси Глінки чи арії Пучіні. Завдяки їй я одразу, і без усіляких підготовчих відділень, виступила до Одеської консерваторії на денне відділення. Там мені пощастило на педагога - це Наталя Федорівна Войцехівська, нині вона вже професор. Оце недавно зателефонувала мені - сказала, що бачила мене у телефільмі Херсонської студії, і дуже рада за мою творчу кар'єру , привітала з синочком.

- Досвід виховання доньки допомагає ростити сина?

- О це зовсім інше! Я вийшла заміж на першому курсі консерваторії. Аню народила, коли вчилася на другому, і її до п'яти років переважно мама виховувала. До того ж малий з самого моменту появи на світ проявляє "чоловічий" характер - вимогливий, настирливий. Сестрички - (в пологовому відділенні медсанчастини ХБК народжувала, гарна лікарня, я персоналу дуже вдячна, особливо завідуючому пану Качану) - казали, що такого голосистого, як мій малий, не пригадують. Решта дітей тонюсінькими голосочками попискує, а він найголосніше до мами проситься... І чим далі, тим яскравіше чоловічі риси проявляються. Він вдома тепер з бабунею, моєю мамою - "воює", бо звик, що татко його балує, з рук не спускає. А вже важкенький, одинадцять місяців... Музику любить слухати - може, тому, що перед народженням наслухався її, я в концертах часто виступала на перших місяцях вагітності, зокрема, на бенефісному вечорі Віті Гурби, пам'ятаєте? Так, концерт вдався чудово... А коли лиш три місяці виповнилося, брала з собою на концерт у "Ювілейний", де виступала з Нані Брегвадзе та іншими артистами з Грузії - Анатолій Іванович Касьяненко їх приїзд організував. Грузинська музика - чарівна!.. Жаль, що немає миру зараз у тім благословеннім краю.

- Як вдається тепер поєднувати виховання малюка з концертною діяльністю?

- Я зараз не працюю - у відпустці у зв'язку з народженням дитини. Але залюбки виступаю, коли мене запрошують у концертну програму. У відкритті концертного сезону філармонії недавно брала участь, і в торжествах з нагоди презентації педагогічного університету, і в відкритті концертного сезону музично-поетичного театру "Голос", а цими днями отримала запрошення від Чаплинської райдержадміністрації...

- Одне слово, перепочинку від творчості не буває?

- Ні, звичайно. Це суть мого життя, як, мабуть, і будь -якої людини. Он Інна Кисельникова теж у тривалій відпустці (у її Тимка аж дві "няні" - десяти й одинадцяти років), але активно концертує. Ми часто виступаємо разом. Знайома з нею ще з студентських років - в одній кімнаті жили в гуртожитку, коли виступали до консерваторії. І на сцені - напрочуд талановитий музикант. Для неї не є складністю зробити обробку пісні; читає ноти з листа, що для вокалістів дуже зручно; легко транспортує з однієї тональності в іншу... А ще вона надзвичайно легка на підйом, з задоволенням їздить на виступи. Ми обоє любимо гастролі, але зараз більше зайняті, звичайно, вихованням малюків...

- Ви вже гастролювали аж за кордоном. Як сприймають там українське мистецтво?

- На запрошення товариств дружби України з іноземними державами довелося побувати на гастролях в Англії, Франції, Німеччині. Багато що виявилося абсолютно несподіваним. Зокрема, на противагу поширеній у нас думці про вкутану густими туманами Велику Британію, у Лондоні ми застали сонячну погоду, напрочуд синє небо, побачили яскраву соковиту зелень. І люди в Англії зовсім не схожі на зверхніх, зарозумілих, "сухарів". Дуже привітні, веселі, відкриті до пізнання інших народів, інших культур, хоча надусе віддані власній, і стараються пропагувати її, як тільки можуть. Маленька деталь: наш гід - ірландець - постійно ставив для нас касети ірландських виконавців... В Англії на мене чекав і своєрідний екзамен: виступати з симфонічним оркестром. Рада, що концерт мав у публіки успіх.

Париж.. Мені й досі здається, що то був сон. Ейфелева вежа, Єлисейські поля, Монмартр, затишні чисті вулички з численним кав'ярнями.

- Ви вже находилися по тих кав'ярнях...

- Якраз не заходили до жодної: грошей не було. Кошти від концертів ішли або у Фонд Чорнобиля, або ж на гуманітарну допомогу хворим - закупівлю ліків. Так що ні кав'ярень, ні магазинів не відвідували. І спомини про поїздку лиш у фотографіях та листах від нових друзів. Але атмосферу Парижа вже відчули. Вразило, як живуть французи - легко, красиво, витончено. Багато емігрантів там з колишнього Союзу. У нашої творчої групи була зустріч з українською діаспорою. В церкві, де настоятелем був отець Ярослав, ми дали концерт. Так, у церкві. Я раніше була певна, що у храмах може звучати лише духовна музика, але у Франції переконалася, що церква за кордоном слугує й культурно-просвітницьким центром, де зазвичай звучить і світська музика. Чим цікавиться діаспора? Всім - як живемо, що їмо, що читаємо і співаємо. Але як дохідливо не розказуй, вони не в змозі осягнути нашого буття...

Як сприймають українське мистецтво, запитуєте. Ось вам ілюстрація: під час поїздки до Німеччини нас з Віктором Гурбою запросили до зйомок на телебачення. Ми заспівали "Місяць на небі"... У співробітників, котрі записували нас, за якусь хвильку забриніли сльози на очах. Подумалося: з емігрантів, мабуть, або ж українську розуміють. Виявилося, ні те, ні інше, просто вони серцем відчули: ця пісня - неймовірно туга за коханням. Очевидно ми, слов'яни, надто емоційні і в почуттях, і в співі; у них виконання більш реалістичне.

- Пані Наталю, повернемося до рідного міста. Ви задоволені музичним життям Херсона?

- У нас є любителі музики. Але хотілося б, щоб їх було більше. На жаль, філармонія в силу різних причин, і насамперед відсутності власного залу, не виконує на належному рівні своєї просвітницької місії. Та й інші заклади... Духовність занепадає. А без неї не буде нації, народу, не буде держави. Дуже гірко і боляче, що й сама держава не піклується про працівників культури: вони кинуті напризволяще, мізерної зарплати, й тієї артисти філармонії, театру не бачать місяцями...

Добре, що є в місті такі ентузіасти, як художній керівник театру "Голос" Галина Мойсеївна Молоткова, котра намагається знайти спонсорів, організовувати концерти, залучаючи до участі в них і херсонських артистів, і талановиту юнь, і співаків, та музикантів з інших міст. От і мої творчі плани пов'язані, в основному, з "Голосом". А ще - з новим театром "Дует КД", що його організувало надзвичайно творче подружжя - Едуард Ілліч Добрикін і Людмила Петрівна Кльонова. Наступний рік - рік ювілею Пушкіна, тож виступлю в ліричних сценах, як їх називав сам Чайковський, за "Євгенієм Онєгіним", а сьомого березня сподіваюся, в концертному залі художнього музею відбудеться мій сольний концерт.

- І якою ж буде програма? Музику яких композиторів любите виконувати?

- Програма буде різноманітною, а люблю багатьох композиторів. Чим ближче знайомишся з творчістю музиканта, тим більше закохуєшся у його неповторний світ. У пізнанні цих світів багато в чому завдячую пану Бермі, істинному майстрові оперети. Тепер захопилася іспанською музикою, відкриваю її для себе якось по-новому, перечитую Гарсіа Лорку.

- І поезією захоплюєтесь?

- Так, звичайно ж. Люблю дуже Лесю Українку, Франка, з російських - Пушкіна й Лермонтова. Японською поезією зацікавилася останнім часом. Приваблює те, що в кількох рядках висловлюється та мудрість, яка буває розпиленою по цілих томах. Надіюсь, що зможу підготувати колись "японську" програму.

- Наскільки важко поєднувати творчість з домашніми клопотами?

- Це абсолютно одне одному не заважає, якщо відповідно настроїшся. Я з задоволенням, як і всі українські жінки, готую для сім'ї борщ, люблю порадувати домашніх смачненькою печеною (якщо, звичайно, м'ясо є в домі, бо лиш на заробіток чоловіка нині живемо, а він - музикант), пирогом... Бува, мию посуд і співаю Баха - це мене якось підносить в такому земному занятті. Головне не занепадати духом, і не зациклюватися на життєвих проблемах, особливо побутових, - інакше можна втратити сутність людську, а не лише творчу.

- А плетінням займаєтесь? Шиєте? На вас такі гарні концертні сукні! От і на відкритті філармонійного сезону ви з'явилися в червоному, і моя сусідка по партеру, в літах уже жінка, не втрималася від захоплення: "Королева!.. ".

- В'язати люблю, але зараз ніколи. А шиє мені подруга з шкільних літ, вона модельєр, в "Каштані" працює. Її смаку я повністю довіряю. Були в мене для сцени чорні сукні, була темно-зелена оксамитова, але захотілося чогось нового, і ми з подругою вибрали червоний колір. Він справді "королівський", відокремлює виконавця на сцені, особливо великій, театральний.

- Артистам часто дарують квіти. Які серед них ваші улюблені?

- Дуже люблю хризантеми жовтого кольору, пишні "волохаті". Ні, я не згодна, що це колір розлуки, суму. Навпаки, це колір тепла, сонця. Мабуть, і осінь тому люблю, що вона багата на жовтий колір - від прозорого, золотистого до помаранчевого, а ще на звуки. Ну а яка ще пора, скажіть, дарує нам шелестіння, шелех, шарудіння барвистого листя?..

Тим часом малий Олексійко розплющив оченята, заусміхався. Мама дбайливо поправила білявенькі його кучері.

- Вибачайте нам уже пора.

- Що б Ви побажали нашим читачам, а своїм слухачам, мамам і татам "підростаючого покоління"?

- Нелегко ростити дітей, але вони найбільша радість і щастя у нашому житті, і нехай їх буде більше поруч з нами... Побажаю? Не впадати у відчай ні за яких обставин. Приходьте на наші концерти. Запевняю, ви дістанете море насолоди від спілкування з прекрасним світом музики. Одна жінка на відкритті концертного сезону сказала :"Спасибі артистам за те, що подарували нам дві години свободи від суєти буденної, від життя тяжкого. Ми ніби побували в раю". Отож - запрошую до раю...

Спілкувалася Олена СКОРА